 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
Проблема
збереження та цілеспрямованого формування здоров'я дітей та молоді у
важких сучасних умовах розвитку України виключно значима та актуальна.
За останні роки в Україні відбулося значне якісне погіршення здоров'я
школярів. За даними досліджень, лише 10% випускників шкіл можуть
вважатися здоровими, 40% мають різноманітну хронічну патологію. У
кожного другого школяра виявлено сполучення кількох хронічних
захворювань. Здоров'я школярів знаходиться в прямій залежності
від умов навчання, харчування, рухової активності, правильного
чергування навантаження та відпочинку, умов сімейного виховання. Воно
також визначається співвідношенням зовнішніх і внутрішніх факторів, з
одного боку, і можливостями самого організму протидіяти небажаним
впливам, захищатися від них, по можливості підсилюючи вплив позитивних
для здоров'я факторів, з другого боку. Ступінь успішності оздоровчої
діяльності — усунення шкідливих впливів (коректування навколишнього
середовища) та підвищення стійкості до них (тренування, збільшення
адаптаційних можливостей організму) — визначає напрям зусиль по
збереженню та укріпленню здоров'я. Аналіз
спеціальної літератури виявив, що суть поняття „здоров’язбережувальна
компетентність” досліджена недостатньо, а також немає одностайності в
його небагаточисельних трактуваннях, що пояснюється поліфункціональним
характером даного терміну. Серед складових ключових компетентностей, що
мають стосунок до проблеми збереження та зміцнення здоров’я людини,
науковці Д.Воронін, І.Зімняя, В.Сергієнко виділяють компетентність
здоров’язбереження. І.А. Анохіна розглядає
здоров’язберігаючу компетентність як готовність самостійно вирішувати
завдання, пов’язані з підтримкою, зміцненням та збереженням здоров’я, як
свого, так і оточуючих. На думку
Н.В.Тамарської суть поняття "здоров’язберігаюча компетентність”
проявляється у проведенні профілактичних заходів і застосуванні
здоров’язберігаючих технологій людьми, що знають закономірності процесу
здоров’язбереження. Д.Є.Воронін стверджує, що
здоров’язберігаюча компетентність передбачає не тільки
медично-валеологічну інформативність, але й застосування здобутих знань
на практиці, володіння методиками зміцнення здоров’я й запобігання
захворюванням. Формування спрямованості мислення на збереження й
зміцнення здоров’я - невід’ємний компонент здоров’язберігаючої
компетентності майбутніх фахівців. Як зазначає
О.Н.Московченко, здоров’язберігаючі технології – це сукупність наукових
знань, засобів, методів і прийомів, що дозволяють оцінити функціональні
та психофізіологічні параметри здоров’я індивіда; на основі оцінки
параметрів здоров’я підібрати адекватне тренувальне навантаження, що
дозволяє підвищити функціональні можливості організму з метою переходу
його на новий рівень функціонування для збереження і зміцнення творчого
потенціалу, підвищення рівня працездатності і соціальної активності,
вирішення завдань спортивної підготовленості. Т.Бойченко
відмічає, що сутність здоров’язберігаючих технологій полягає в
проведенні відповідних коригуючих, психолого-педагогічних,
реабілітаційних заходів з метою поліпшення якості життя особистості:
формування більш високого рівня її здоров’я, навичок здорового способу
життя, забезпечення професійної діяльності та її мінімальної
фізіологічної "вартості”. В основу
здоров'язбережувального навчально-виховного процесу покладено
компетентнісний підхід як системоутворюючий фактор розвитку особистісних
якостей учнів та формування позитивного ставлення до здоров'я людини. Поняття «компетентність»
- складне та багаторівневе і визначається як набір знань, умінь,
навичок, здібностей, цінностей, способів діяльності, що сприяє
особистому успіху, покращує якість навчально-виховного процесу.
Валеологічне супроводження навчально-виховного процесу сприяє формуванню
і розвитку декількох категорій компетентності, здоров'язбережувальна
компетентність. Враховуючи той факт, що в
поняття "компетентність” закладено глибокі знання певної галузі науки,
під здоров’язберігаючою компетентністю ми розуміємо інтегративну якість
керівника навчального закладу, яка має складну системну організацію і
виступає як сукупність, взаємодія і взаємопроникнення мотиваційного,
когнітивного і діяльнісного компонентів, ступінь сформованості яких
відображає готовність і здатність керівника до збереження та зміцнення
фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я – свого та
оточуючих. До показників компетентності керівника навчальним закладом у питаннях здоров’язбереження відносяться: - уявлення про здоров’я, про чинники, що впливають на здоров’я та про здоровий спосіб життя; - значення "здоров’я” як загальнолюдської цінності; - вміння відстежувати і фіксувати позитивні і негативні зміни в стані власного здоров’я і здоров’я оточуючих (учні, вчителі); - уміння складати ефективну і дієву програму збереження власного здоров’я на основі моделі уявлення себе як здорової людини; - уміння складати ефективну і дієву програму збереження та відновлення здоров’я учасників навчально-виховного процесу; - уміння створювати здоров’язберігаюче середовище в навчально-в виховному процесі; - володіння способами організації і реалізації діяльності по профілактиці і здоров’язбереженню; - володіння різними здоров’язберігаючими технологіями. Здоров'язбережувальна компетентність
- це комплекс знань, умінь, ставлень та цінностей, які спрямовані на
збереження й укріплення здоров'я – свого та оточуючих, на уроках та в
позаурочний діяльності. Здоров'я – поняття
багатопланове. Це не лише відсутність хвороб, а й комфортне психологічне
самопочуття, гарний настрій, високий рівень пристосування,
благополуччя. Тобто це гармонійне поєднання фізичного, психічного,
духовного і соціального здоров'я як результат самодисципліни,
самопізнання, самореалізації на основі стійкої потреби бути здоровим. Більшу
частину доби дитина проводить у школі. Тож основним завданням процесу
навчання є не тільки навчити, сформувати повні вміння та навички,
розвинути творчий потенціал, а й максимально зберегти здоров'я учнів.
Цьому допомагає використання в навчально-виховному процесі
здоров'язбережувальних технологій. Таким чином, здоров'язбережувальні технології
– такі, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці
учнів у школі та ті, що вирішують завдання раціональної організації
виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних
особливостей та гігієнічних вимог), відповідності навчального та
фізичного навантаження можливостям дитини. Досягнення
педагогічного ефекту в екологічній освіті та вихованні можливе за умови
залучення учнів до інтегративного світорозуміння; формування стійкої
мотивації на здоровий спосіб життя; формування в учнів потреби в турботі
про майбутнє; формування особистісних якостей (інтелектуальність, воля,
самовдосконалення, прагнення до самоосвіти тощо). Мета всіх здоров'язбережувальних освітніх технологій –
сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового
способу життя, навчити їх використовувати такі знання в повсякденному
житті. За даними Міністерства охорони здоров’я
України серед дитячого населення за останнє десятиліття значно (майже у 3
рази) зросла кількість хронічних захворювань, які призводять до
інвалідності. Це хвороби нервової, ендокринної, серцево-судинної,
шлунково-кишкової, кістково-м’язової систем. Серед наших першокласників
тільки 5-10% практично здорових дітей. Кількість хронічно хворих дітей
збільшується за роки навчання майже у 2,5 рази. Звичайно,
вирішення проблеми здоров'я дітей та підлітків потребує пильної уваги
всіх зацікавлених у цьому: педагогів, медиків, батьків, представників
громадськості. Але особливе місце та відповідальність в оздоровчій
діяльності відводиться освітній системі, яка повинна і має всі
можливості для того, щоб зробити навчально-освітній процес
здоров'язбережувальним. І в цьому випадку мова йде вже не просто про
стан здоров'я сучасних школярів, а про майбутнє України, створення
здоров’язберігаючого освітнього простору. О.Є.Підгірна поняття "здоров’язберігаючий простір” обґрунтовує
як багаторівневу освітню систему і соціально організоване виховне
середовище, в якому пріоритетами виступають: здоровий спосіб життя,
культура здоров’я, прогнозування здоров’язберігаючої діяльності.
Змістовними компонентами простору є соціальний, креативно-діяльнісний і
реабілітаційний. Здоров’язберігаючий простір забезпечує усвідомлення
його суб’єктами цінності здорового способу життя, збереження і зміцнення
здоров’я, продуктивну активність всіх учасників простору по розвитку
навичок культури здоров’я і духовно-етичного самовдосконалення. Під
терміном "здоров’язберігаючий простір” ми розуміємо спеціально
розроблене фахівцем середовище, умови якого направлені на формування,
зміцнення та збереження фізичного, соціального, психічного та духовного
здоров’я і задоволення людських потреб, здібностей та можливостей в
здоров’язбереженні. Отже, важливими складовими
здоров’язберігаючого простору, є чинники, що впливають на здоров’я і
здоровий спосіб життя; уміння відстежувати позитивні і негативні зміни в
стані власного здоров’я і здоров’я навколишніх; уміння складати
ефективну програму збереження здоров’я; уміння створювати
здоров’язберігаючий простір; володіння способами організації діяльності
по профілактиці і здоров’язбереженню; володіння ефективними оздоровчими
технологіями. Здоровий спосіб життя різноманітний. Однак
основними його елементами є система постійного, що тренується, та
посильного віку стану здоров'я руху; фізіологічно обґрунтоване
харчування, система загартування організму, використання природних
методів періодичного очищення організму, знання та використання методів
психологічного розвантаження та психологічної амортизації; використання
цілющих і живильних резервів рослин та багато іншого. Елементи здорового
способу життя повинні сприяти не тільки відсутності хвороб, але такому
стану здоров'я, який ВООЗ визначає як «стан повного фізичного,
психічного та соціального благополуччя». Перелік загально патогенних факторів, що наносять шкоду здоров'ю учнів: 1.
Низький рівень мотивацій на збереження та укріплення індивідуального
здоров'я. Зараз все частіше можна почути про відсутність культури
здоров'я в Україні. Людина не прагне взяти на себе відповідальність за
здоров'я. Народжуючись здоровою, самого здоров'я людина не відчуває до
тих пір, доки не виникнуть серйозні признаки його порушення. Тепер,
відчувши хворобу та отримавши полегшення від лікаря, вона все більше
схиляється до впевненості про залежність свого здоров'я саме від
медицини. 2. Звуження поняття здоров'я. Не
дивлячись на те, що більшість спеціалістів тримаються визначення
здоров'я, даного ВООЗ, часто мають на увазі його фізичну складову,
забуваючи про соціально-психологічну та духовно-моральну складову
поняття. Дійсно, для характеристики стану населення, як правило,
використовується класична тріада: смертність в різних вікових
категоріях, рівень та структура загальної захворюваності, а також
досягнутий рівень фізичного розвитку. Статистичні дані можливо знайти
тільки в цих критеріях. Психологічну складову здоров'я ми маємо
можливість оцінити, але розрізнено. На сьогодні ще не розроблена
комплексна система оцінки рівня здоров'я людини, що охоплює всі його
складові. Важливо переломити цю тенденцію і керуватися визначенням
здоров'я, як багатогранного поняття, що включає всі три аспекти. 3.
Вплив несприятливих для здоров'я екологічних факторів. За даними
екологів, більша частина нашої країни — зони екологічної неблагополуччя.
А це зумовлює шкоду для здоров'я людей и питної води, і продуктів
харчування, що зростають на цих територіях. Але ж ходити в протигазі,
захиститися від радіації, зовсім відмовитися від більшості продуктів
харчування та ін.. - неможливо. І чим слабше (більш незахищений)
організм, а саме такий є організм дитини, тим більш тяжкі наслідки для
його здоров'я від впливу шкідливих факторів навколишнього середовища. 4.
Вплив несприятливих для здоров'я антропогенних факторів. До них
належить широкий спектр патогенних впливів - від впливу електромагнітних
полів, в «павутині», де ми проводимо більшість життя, та частих поїздок
у транспорті до соціально-психологічних впливів засобів масової
інформації. Саме ці атрибути міського життя визначають походження
значної частини неврозів, депресивних станів, психосоматичних
захворювань, проявів агресії, зросту споживання алкоголю та наркотиків. 5. Відсутність цілісної та цілеспрямованої системи формування культури здоров'я населення: - відсутність послідовної та безперервної системи навчання здоров'ю; - низький рівень санітарно-гігієнічної роботи; - відсутність моди на здоров'я; 6.
Недосконалість законодавчої, нормативно-правової бази, що регламентує
діяльність з охорони здоров'я населення, а саме дітей і підлітків
шкільного віку. 7. Не сформованість культури здоров'я у викладачів, неблагополуччя їх стану здоров'я. Разом
із такими факторами, як генетична обумовленість, несприятливі
соціальні, екологічні умови розвитку та їм подібні, несприятливий і
суттєвий вплив на здоров'я учнівської молоді здійснює інша група
факторів - «внутрішньошкільна», що має безпосереднє відношення до
проблеми здоров'язберігаючих освітніх технологій. З негативним впливом
саме цих факторів, до яких відносяться інтенсифікація та нераціональна
організація учбового процесу, невідповідність методик навчання віковим
можливостям учнів та ін., спеціалісти зв'язують до 40% підліткової
патології. Слід відмітити, що стомливість у навчанні не є наслідком
якоїсь однієї причини (складності матеріалу або психологічної
напруженості), а певним поєднанням, сукупністю різноманітних факторів. З'ясувати
поняття «здоров'язберігаючі освітні технології» представляється
коректним, виходячи з «родового» поняття «освітні технології». Якщо
останні відповідають на питання «як вчити?», то логічною буде відповідь:
так, щоб не наносити шкоди здоров'ю суб'єктів освітнього процесу -
учнів та педагогів. Термін «здоров'язберігаючі освітні
технології» (ЗОТ) можна роздивлятися і як якісну характеристику
будь-якої освітньої технології, її «сертифікат безпеки для здоров'я», і
як сукупність тих принципів, прийомів, методів педагогічної роботи,
котрі доповнюючи традиційні технології навчання та виховання, наділяють
їх ознакою здоров'язбереження». Постановка завдань здоров'язбереження в освітньому процесі може розглядати в двох варіантах — задача-мінімум та задача-оптимум. Задача-мінімум
і відповідає фундаментальному принципу медицини та педагогіки: «No
посеге!» («Не нашкодь!»). Реалізація її робочої програми включає
виявлення і каталогізацію факторів, що здійснюють або потенційно
спроможні здійснити шкідливий (патогенний) вплив на організм учня - його
фізичне, психічне (психологічне), репродуктивне, морально-духовне
здоров'я, і, в майбутньому, усунення самих цих факторів або пом'якшення
їх впливу на студентів та педагогів. Відповідно, самі патогенні (або
умовно патогенні) фактори, пов'язані із школою, освітнім процесом,
можуть бути розділені на три групи: ті, що стосуються гігієнічних умов
освітнього процесу (гігієнічні); обумовлені організацією навчання
(організаційно-педагогічні) та пов'язані безпосередньо з роботою
вчителів, адміністрації, співробітників освітнього закладу
(психолого-педагогічні фактори). Таким чином,
вирішення задачі мінімуму з використанням здоров'язбережувальних
освітніх технологій полягає в забезпеченні таких умов навчання,
виховання, розвитку, які не здійснюють впливу на здоров'я всіх суб'єктів
освітнього пронесу. Як вже зазначалося, на практиці виділяється 3 джерела загроз для здоров'я учнів та педагогів: 1. Гігієнічні, середові фактори; 2. Організаційно-педагогічні фактори; 3. Психолого-педагогічні фактори. Здоров'язбережувальні
освітні технології (ЗОТ) у першу чергу стосуються третьої групи
факторів, що висуває на перший план задачу формув
| 
